Nasze obowiązkowe lektury

Na zaliczenie każdy z uczestników zajęć zobowiązany jest napisać przeczytać podane lektury wraz z odpowiednim opracowaniem (wybór cytatów wraz z jego objaśnieniem). Warunkiem zaleczenia jest lektura wszystkich podanych lektur. Brak choć jednej powoduje niezaliczenie.

Na zaliczenie obowiązywać będzie dodatkowy egzamin ustny dotyczący całości tematyki omawianej na zajęcia.

6 thoughts on “Nasze obowiązkowe lektury

  1. Впродовж відвідування лекцій з курсу «Інтелектуальне життя в країнах Центральної Європи» я ознайомилась з самим поняттям інтелектуального життя та його специфікою в постсоціалістичних державах. Під цим поняттям я розумію реакцію на основні зміни в суспільстві. На заняттях були коротко описані зміни в інтелектуальному житті Європи впродовж різних історичних періодів, згадані головні праці європейських мислителів як відповідь на найвагоміші історичні події, формування нових суспільних відносин та нових умов життя. Також я звернула увагу на твердження, що інтелектуальне життя має не лише конкретний, а універсальний характер. Як приклад було приведено вчення Гоббса: філософ писав для своїх сучасників-англійців, однак його ідеї мали значний вплив на становлення школи реалізму загалом.
    Також були розглянуті особливості інтелектуального життя в постсоціалістичних центральноєвропейських країнах, зокрема, проблема розуміння самого поняття «Центральна Європа» та визначення її меж. На мою думку, знання різноманітних підходів до вказаної проблеми є досить важливим для українського студента, так як дискусійним залишається питання, чи можна відносити Україну до цього регіону. Крім того, була розглянута проблема класифікації країн, що колись входили до соціалістичного блоку, їхньої належності до Центральної чи Східної Європи
    Серед найвагоміших питань інтелектуального життя Польщі була згадана проблема примирення з Німеччиною. Ідея про необхідність примирення європейських держав, що воювали у ворожих блоках виникла ще після завершення Другої світової війни, і найбільші труднощі були пов’язані саме з польсько-німецькими відносинами. Так як частина німецьких земель відійшла до Польщі, в Німеччині досить поширеним було негативне ставлення до сусідньої держави. Цікаво було почути, що для Польщі основною проблемою стала необхідність зміни образу Німеччини у суспільстві, адже довгий час західного сусіда описували як «вічного ворога», хоча насправді в певні історичні періоди саме польсько-німецький кордон був найспокійнішим. В рамках цієї тематики ми розглянули поняття нарації. Інформацію про це поняття я вважаю особливо важливою, так як до того ми не зустрічали цей термін. Цікавим було твердження, що значення має не тільки те, які історичні події й факти описані в книзі, а й те, як вони описані. Актуальною стала й теза, що особливості викладення історії формують образ минулого в суспільстві. Особливістю як і країн Центральної Європи, так і України можна вважати той факт, що після повалення Радянського Союзу цим країнам довелося змінювати викладення історії, адже до того вона повністю підпорядковувалась ідеології. Корисним для мене стало також завдання, відповідно до якого потрібно було розповісти історію України в 10 хвилинах, звертаючись до людей з різних країн. Таким чином, необхідно було брати до уваги їхні знання про Україну та її образ у різних державах.

  2. Курс «Інтелектуальне життя в країнах Центральної Європи» є актуальним для майбутніх експертів з міжнародних відносин, адже дозволяє побачити причинно-наслідкові зв’язки суспільних явищ у даному регіоні і в цілому налаштовує на роздуми і дискусії з важливих питань, які потребують розв’язання.
    Серед найважливіших думок, які привернули мою увагу під час лекцій, хочу виділити наступні:
    – Мета інтелектуального життя – помітити, універсально назвати і пояснити нові явища суспільного життя, дати відповіді на нові виклики.
    – Інтелектуальне життя має конкретний та універсальний аспект. В своїх роботах мислителі минулих епох розглядали конкретні явища і зміни, але при цьому створювали універсальні поняття, якими користуються наступні покоління.
    – Привілегією сучасного суспільства є Інтернет і необмежений доступ до інформації. Але це питання є дискусійним, адже інформація доступна всім, проте не кожен вміє нею правильно скористуватися.
    – Зміни, які зараз відбуваються у світі ще не отримали своїх понять і пояснень – дати відповіді на всі ці питання покликане саме інтелектуальне життя.
    – Визначення меж регіону Центральної Європи – складне питання, адже кожна з дефініцій спирається на певні аргументи. Для України вигіднішим є трактування приналежності до Східної Європи, яку вона, як майбутній член ЄС і країна-лідер цього регіону буде репрезентувати, так само як зараз Польща репрезентує Центральну Європу.
    – Прикладами впливу інтелектуального життя на хід історії є примирення Німеччини і Франції та Німеччини і Польщі. Після Другої світової війни першим, хто помітив зміни і нові тенденції у політичному та суспільному житті Європи, став У. Черчилль. Він висловився за примирення Франції та Німеччини, що дало поштовх до ідеї європейської інтеграції. Щодо проблеми примирення Польщі та Німеччини, то вирішити її можливо було не політичним шляхом, а тільки інтелектуальною дискусією. В рамках цієї дискусії було поставлене завдання – змінити нарацію, тобто образ минулого і образ Німеччини як ворога, який був сформований у поляків за часів перебування у «соціалістичному таборі».
    – Інтелектуальне життя також цікавиться економічними питаннями і експерт-політолог повинен аналізувати певні події у їх нерозривному зв’язку з економікою.
    – Новий етап в історії будь-якої країни ставить свої завдання. Поряд з економікою, питаннями демократизації, права, визначальне місце посідає питання формування ідентичності. Для цього необхідно сформувати так званий канон, який є своєрідною квінтесенцією культури країни і стає точкою порозуміння, спільним надбанням народу.
    Розглянуті поняття нарації і концепція культурного канону особливо актуальні в сучасних українських реаліях. Дискусія з цих питань може допомогти вирішити проблему формування нової ідентичності необхідної для єдності України.

  3. Коментар до курсу лекцій «Інтелектуальне життя Центральної Європи. Лекції були проведені в кінці вересня 2014 в ПНУ ім.Стефаника.

    Протягом курсу д-р. Казимир Войчіцкі ознайомив мене з поняттям інтелектуального життя та його аспектами в колишніх соціалістичних, пострадянських державах. Мою увагу було звернено на те, що проаналізувавши наукові праці, літературу кожного століття, можна помітити, що в свідомості людей різних часів відслідковуються різні пріоритети. Отже, інтелектуальне життя було визначене як відповідь суспільства на зміну ситуації та на проблеми, що існували в суспільстві.
    На лекціях ми розглянули проблему розуміння поняття «Центральна Європа». Серед науковців не має узгодженої думки про те, які країни слід відносити до Центральної Європи, а які до Східної. Враховуючи почуте на лекціях я схиляюся до думки, що до Центральної Європи слід відносити всі країни, що вийшли з-під впливу Радянського Союзу. Іншу думку мав Оскар Халецький, за логікою якого існує Центрально-Східна та Центрально Західна Європи.
    Також ми розглядали поняття політики пам’яті. Ми проаналізували повоєнні відносини Польщі та Німеччини, які в той час були досить прохолодні, враховуючи пам’ять народів цих країн про минулі події, а також той факт, що до Польщі відійшли німецькі землі по закінчені війни. Таким чином, в кожній країні існувало своє бачення історії, яке входило в конфронтацію з іншим. Інтелігенція обох країн розуміла, що подальше співіснування сусідніх народів неможливе без зміни негативного образу в пам’яті людей про своїх колишніх ворогів. З’явилися й противники цього, які стверджували що їхні сусіди повинні відповісти за злочини своїх дідів. Це є явним прикладом того як історична пам’ять інтегрує чи дезінтегрує суспільство.
    З цією проблемою тісно пов’язане поняття наррації (історичної оповіді). Якщо в ХХ столітті наррація допомагала індивіду самоідентифікуватися в суспільстві, то з початком трансформаційних процесів в Центральній Європі після 1989 року виникла необхідність адаптувати наррацію так, щоб вона допомагала налаштовувати діалог співпраці між країнами Європи та постсоціалістичними державами, культурна пам’ять яких формувалася в умовах тоталітаризму та суцільної маніпуляції історичними фактами. Завданням сьогодення є подолання конфлікту великого числа різних інтерпретацій історії країн Західної, Центральної та Східної Європи та створення єдиної, уніфікованої сучасної історії, позбавленої негативної впливу «пам’яті минулого».
    Завдяки практичному завданню, в ході якого я повинен був коротко розповісти історію своєї країни, уявивши, що звертаюся до іноземця (в моєму випадку француза), я зрозумів, що не варто недооцінювати важливість наррації, адже вона має значний вплив на формування іміджу моєї країни та налагодження відносин з представниками інших країн.

  4. Sandor Marai – Sindbad powraca do domu,Cztelnik, Warszawa 2008

    „Nie warto żałować niczego, co człowiek czynił, idąc za podszeptem serca i skłonności w ciągu tak nieprawdopodobnie krótkiego żywota.”
    St. 28

    „Ale pisarz ma się troszczyć nie o swoje płuca czy serce. Pisarz ma się troszczyć o swój umysł i ducha, i właśnie kawiarnia daje tę specyficzną, może według zaleceń lekarskich czy gimnastycznych zupełnie niezdrową, ale z literackiego punktu widzenia jedyną dobroczynną atmosferę, w której pisarze znajdują niejaką ochronę przed pokusami świata, samowolą urzędów i brutalnością pięniądza; ich płuca i serce nadwyręży wprawdzie nikotyna i czarna kawa, ale ich duch rozkwitnie – i to jest ważniejsze!”
    st. 90

    „Naród żyje w języku, to prawda; i nie było w ojczyźnie nikogo, kto wyznawałby to i głosił z glębszą wiarą i prawdziwszą nabożnością niż Sindbad , znawca i zaklinacz węgierskich słów; ale naród żył także w brzuchu i niezależało lekceważyć tej drugiej , bardziej materialnej kultury , która bulgotała w garnkach prowincjonalnych kucharek i brytfannach budapesztańskich kucharzy, cudownie powoływana do życia w postaci gulaszu wieprzowego, rybnego paprzykarza czy „szewskiej zakładki”.”
    St. 157

    Po przeczytaniu książki , moim zdaniem, te 3 cytaty, również można byłoby wybrać i wielu innych, pokazują akceptowanie przez Sindbada świata. Występuje w nich analiza przez bohatera tego, co jest ważne w życiu – to jest przed nami, a ludzi wciąż szukają niewiadomo czego. Sindbad jest typowym przedstawicilem dawnych Węgier, to widać akurat w tym jakie ma myślenie, jak się troszczy o kulturę i jakim jest konsekwetnym w swoim myśleniu.

  5. Sándor Márai „Sindbad powraca do domu”

    St.75 „Tak zżymał się Sindbad. I widział dawny, zadymiony i niespokojny panteon, ów niezwykły podekscytowany Olimp, gzie w lożach na piętrze i w cieniu spiralnie zakręconych kolumn przysiadało, dyskutowało, marzyło, snuło plany i oczekiwało na coś pokolenie, którego największym zmartwieniem – poza dzinną porcją papierosów i sumą potrzebną na kolację – była jednak węgierska kultura, wiersz i proza, sen i upojenie, owo święte, niewiemskie odurzenie, które z rojeń, dumy papierosowego, przeżyć, losu, chorob i gorączkowych zamiarów, kultury i pomysłów ulepiło zamek z marzeń, wieczne i nieprzemijające Święte Węgry. (Albowiem Sindbad i dawni pisarze uważali swoją ojczyznę za swiętą, ze wszystkimi jej grzechami i obrzydliwościami, podobnie jak Dostojewski, dla którego święta była jego Rosja).”

    St. 107 „Uprzejmy, prędko mówiący i jasno myślący Francuz, pogodny, pełen temperamentu, niepohamowany Włoch, Anglik o drewnianej twarzy i uczuciach tak powolnych, jakby wyświetlano je w kinie w zwolnionym tempie, skrycie ciekawski i spocony od gorączkowej pilności Niemiec, drapiący się i jednocześnie rozprawiający o zbawieniu, poszukujący Boga Moskal, Polak, który, biedny, urzędowo smuci się i płacze, bo jego ojczyzna ma to do siebie, że czasami przepada: żaden z nich nie rozumiał Węgra. Było to coś szczególnego, mieszanka czarów i zarazy, neurozy i nabożności, godności i szlachetności, wystarczyło jej popić przez kilka pokoleń i przybysz z innego ludu któregoś dnia budził się z tym samym smutkiem w oczach i pojmował, że padł na niego czar: napił się ciężkiej wody sekretnego smutku i stał się Węgrem.”

    St. 110 „Żyli w ciszy i w ukryciu przed napastliwymi obcymi, wiecznie żądnymi ich domu, dóbr i języka; wszystcy prawdziwi Węgrzy żyli bardzo cicho, jakby celebrowali tajemnicze nabożeństwo… Wszyscy bali się zmian, jakby najrozsądniej było uchwycić życie i schować je pod kloszem, każdy dzwonek do drzwi był przyjmowany w mieszkaniu z niepokojem, jakby to był sygnał ostrzegawczy…dlatego pisał, żeby opowiedzić o tym smutku, o tym zduszonym ociekiwaniu, szlachetnym zamknięciu w sobie, żeby dać znać o tym ostrożnym i wytrwałym oporze, z jakim Węgier chciał ochronić w obcym i odrzucającym jego specyfikę, zawistnym świecie wszystko, co odziedziczył i uważał za swoje.”

    Autor powieści pokazuje nam ten tajemniczy, pewny czrów i nabożności świat Węgier jako coś święte i odręmbne, nie tylko patrząc na język, ale i na sposób życia ludzi, na ich wierne oczekiwanie powrotu do „domu”, do dawnychWęgier. Właśnie Węgrzy zdawna marzyli o wyjściu z tej nowej niezrozumiałej dla nich przestrzeni i odrodzić własciwy duch ulublionej ojczyzny z obfitą literaturą, tradycjami i przyzwyczajeniami. Nikt nie mógł zrozumieć Węgrów w jego zamkniętym i wyobrażonym świecie, dlatego i pozostają teraz z nimi tylko smutek, cisza i znudzona nadzeja na powrót…

  6. Marai Sandor, „Sindbad powraca do domu”

    „Jako pisarz i dżentelmen (Sindbad) opowiadał się za opozycją, nie tyle z przekonania, co raczej wiedziony dobrym smakiem i tradycją własnego narodu.”

    – Sindbad jest przeciwnikiem ugody z 1867 r. i nie popiera dualizacji, kieruje się przeszłością.

    „Nigdy nie będę oszczędnym człowiekiem, chociażbym miał żyć sto lat wśród braunhaxlerów (osadników niemieckich z XVII w.) w Starej Budzie.”

    – Nie godzi się z nową polityką i dominacją niemiecką, nie chce zmian po 1867 r. i stara się zachować cechy węgierskie z przeszłości. Tak samo nie uznaje nowoczesności i nie chce zmieniać strategii pisarza, pisarza który nie zauważył innej filozofii i zmiany wewnątrz samej publiczności literackiej która nie docenia pisarzy – elity.

    „Sindbad tylko raz widział morze, poza tym nigdy nie był za granicą. Nad morze zabrał go ojciec, Sindbad był wówczas małym chłopcem i na zawsze zachował wspomnienie niebieskozielonego bezkresu, zapamiętał chwilę, kiedy na końcu mola we Fiume ujrzał święty i odwieczny widok, niemy pejzaż morza.”

    – Sindbad ze smutkiem nadal odwołuje się do przeszłości i świetności węgierskiej. Mówi, że nigdy nie był za granicą ale był nad morzem (jak wiadomo, dzisiejsze Węgry i te po I wojnie św. nie miały i nie mają morza), to morze było kiedyś ich własnąścią.

Skomentuj

Wprowadź swoje dane lub kliknij jedną z tych ikon, aby się zalogować:

Logo WordPress.com

Komentujesz korzystając z konta WordPress.com. Log Out / Zmień )

Zdjęcie z Twittera

Komentujesz korzystając z konta Twitter. Log Out / Zmień )

Facebook photo

Komentujesz korzystając z konta Facebook. Log Out / Zmień )

Google+ photo

Komentujesz korzystając z konta Google+. Log Out / Zmień )

Connecting to %s